Віра і суспільство 

Звернення на захист канонічних принципів устрою Православної Церкви України

Звернення до єпископату та духовенства Православної Церкви України

Преосвященні владики, всечесні отці!

Приводом до цього звернення стали певні публічні та непублічні процеси, які відбуваються останнім часом у нашій Церкві, та, на нашу думку, несуть загрози для становлення Православної Церкви України.

Як відомо, визнання української автокефалії та отримання томосу відбувалося в дуже непростих умовах – і зовнішніх, і внутрішніх. Важко проходили переговори і щодо створення ПЦУ, і щодо формату проведення Об’єднавчого Собору. Ми всі сподівалися, що з отриманням томосу від Вселенського патріарха всі пристрасті вгамуються, і почнеться копітка робота з розбудови нової Церкви.

Але одразу після цієї урочистої та радісної події почалися дивні та незрозумілі нам процеси, які ми пов’язуємо з неприпустимим владолюбством та амбіціями деяких церковних ієрархів. Не маємо сумнівів, що будь-якими потрясіннями в Православній Церкві України скористаються зовнішні та внутрішні сили, ворожі до її прав і свобод, наданих томосом, до майбутнього українського православ’я. Це може призвести до реставрації московських церковних традицій, неприйнятних сьогодні в Україні, і, як наслідок, до церковної та державної деградації.

Тому ми вважаємо мовчання злочином, і вимушені публічно виступити на захист нашої Церкви та України. Знаємо, що так чи інакше думки, що ми тут висловлюємо, поділяють не лише миряни, але й священики та архиєреї ПЦУ. Останнім, втім, часто важко декларувати свою позицію, зважаючи на можливий моральний та адміністративний тиск. Сподіваємося, це звернення допоможе їм втриматися від спокус та фатально помилкових рішень.

Причиною нашого занепокоєння є те, що чи не одразу після отримання томосу деякі архиєреї та церковні діячі, на догоду своїм владолюбним інтересам, почали робити заяви, які фактично дискредитують значення наданого Православній Церкві України Патріаршого і Синодального томосу. У цих заявах пропагується необхідність переформатування погоджених із Вселенською патріархією умови існування ПЦУ (це виправдовується посиланнями на попередню історію існування невизнаних Православних Церков), а також фактично розпалюється ворожнеча до «лукавих греків», які начебто «нас обдурили». Таким чином ставиться під сумнів як майбутнє Київської Митрополії, так і репутація Вселенського Патріархату.

Передусім йдеться про декілька інтерв’ю колишнього патріарха УПЦ КП Філарета та окремих заяв його однодумців, які не приховують свого категоричного несприйняття ані статусу визнаної Вселенським Патріархатом Православної Церкви України, ані порядку формування її керівних органів. З різних джерел ми отримуємо інформацію, що владика Філарет має намір вже найближчим часом зібрати єпископат ПЦУ (вже розіслані відповідні листи-запрошення) та спонукати їх як до внесення радикальних змін у Статут ПЦУ, так і до фактичного перетворення керівництва ПЦУ на дуумвірат за участю його та митрополита Київського і всієї України.

Зауважимо, що наміри владики Філарета перекреслити принципи демократичного управління ПЦУ, зазначені в томосі, й відродити практику 12 постійних членів Синоду, є копією авторитарної моделі керівництва Російською Церквою. Такі заклики до відновлення у ПЦУ де-факто «московського» авторитарного досвіду управління Церквою дуже дивно чути від владики Філарета. Адже свого часу він сам визнавав, що відсутність інституту постійних членів Синоду «більше відповідає традиціям Київської Митрополії та дозволяє повніше залучити єпископів до управління Церквою».

Визнаючи заслуги владики Філарета в минулому, ми мусимо нагадати і наголосити, що саме наданий томос приєднує ПЦУ до сім’ї рівноправних автокефальних Помісних Церков, долаючи канонічну ізоляцію та безправність Української Церкви. Тому будь-які спроби дискредитувати томос, змінити Статут, ухвалений на Об’єднавчому Соборі, та відродити патріархат (а себе оголосити патріархом) знищують здобутки вікової боротьби православного народу України за автокефалію (зокрема, і самого владики Філарета, який довго боровся за це визнання). Але понад те – це веде до відновлення ізоляції ПЦУ, до реваншу проросійських сил в Україні, загрожує самому існуванню Української Церкви та держави Україна.

Ми переконані, що томос є великим даром Церкви-Матері, яка заради духовного звільнення України змушена була вступити у протистояння з амбітною та цинічною Московською патріархією та Російською державою. Тому ми маємо наголосити, що нинішні провокативні висловлювання владики Філарета щодо майбутнього розвитку ПЦУ зазіхають на канонічну репутацію Вселенського патріарха та відкривають шлях для масштабного проросійського реваншу.

Нагадуємо шановним архиєреям, що за умови їхньої підтримки (добровільної чи примусової) ревізії умов томосу, соборно обраний митрополит Київський фактично втрачає свій предстоятельський статус, а їхні власні титули і звання з канонічної точки зору анулюються в очах світового православ’я.

Тому закликаємо високодостойних архиєреїв, священиків та монахів не піддаватися на спокуси і міцно триматися Вселенської Православної Єдиної Соборної та Апостольської Церкви, канонічною частиною якої є Православна Церква України. А якщо хтось із архиєреїв не зможе втриматися від спокуси пограти в свою гру на противагу ПЦУ – нехай публічно оголосить про свої наміри.

Ми хочемо наголосити, що церковні «ігри престолів» несумісні ані з духом і буквою Євангелія, ані з ученням Православної Церкви «Князі народів володарюють над ними… але не буде так між вами» (Мф.20:25-26). Ми віримо, що ПЦУ має унікальну можливість не тільки об’єднати православних українців, але й стати добрим прикладом відходу від старих форматів управління для всього світового православ’я. Але це станеться, якщо її пастирі покажуть приклад служіння один одному та приборкання власних амбіцій заради добра всієї Церкви.

Ми закликаємо боголюбивих пастирів до збереження закладеної у томосі про автокефалію моделі керівництва Церквою як невід’ємного засадничого принципу нашого церковного устрою. Передусім це стосується складу Синоду, де передбачається ротація усіх його членів (окрім трьох постійних – на перехідний період). Сумнозвісне «митрополітбюро», як авторитарно-кланова ручна структура управління Церквою, має залишитися сумною ознакою тоталітарних часів. Також ми закликаємо поважати зусилля Вселенського Патріархату, української влади та українського народу, і зробити викладені в томосі принципи церковного устрою справжнім та єдиним дороговказом, не намагаючись щось додати, відняти чи переформатувати.

Преосвященні владики і всечесні отці самі можуть пересвідчитися, що умови церковного буття за новим Статутом набагато більше захищають їхні права та відкривають їм нові можливості у розбудові Церкви.

Ми знаємо про щире бажання Блаженнішого митрополита Епіфанія поступово реформувати українське православ’я, відродити та оновити парафіяльне життя, й підтримуємо ці добрі наміри.

Всі ми ділом, словом, і молитвою мусимо зробити усе, щоб наша Церква була якнайскоріше визнана у Вселенському православ’ї. Адже автокефалія Православної Церкви України – це не дивний історичний казус або тимчасовий політичний проект, а воля Духа Святого.

З любов’ю у Христі,

Члени ініціативної групи “10 тез для Православної Церкви України”, та ми, що нижче підписалися:

Щоби підписати, відкрийте гугл-форму:
https://docs.google.com/…/1FAIpQLScyMAPf_JPAnRpVqb…/viewform

Related posts

Leave a Comment